четвер, 31 травня 2012 р.

Книга А. Кудрявцева «Еволюція шрифтової форми»

До книг з історії та теорії писемності та шрифту додалася ще одна — «Еволюція шрифтової форми» Анатолія Кудрявцева. Видана ще 2007 року в Москві накладом 3000 примірників вона чомусь не стала надто відомою чи популярною, хоча за цінністю матеріалу та рівнем його викладення абсолютно не програє ні «Книзі про букви» Юрія Гордона, ані класичним вже книгам Абрама Шицґала.
Прекрасно ілюстровану, на 456 сторінок, книгу А. Кудрявцева ще треба прочитати та осмислити, але першими враженнями можна поділитися вже зараз

Кирилівський рахунок (інфографіка)

Відомий український бізнес-філософ і політичний психолог Генадій Балашов, у статті «12 млн. кириллицы против 1,5 млрд. латиницы» своєрідно висловив своє бачення перспективного розвитку української писемності та освоєння інтернет-простору:
«выход из положения – это переход Украины с кириллицы на латиницу. Это реформа, которая может изменить ментальность украинских граждан, а главное, дать шанс подрастающему поколению освоиться в англоязычном мире».
Ми не будемо тут рецензувати статтю чи сперечатися з думками, що висловлені у ній, лише використаємо її як інформаційний привід для більш широкої розмови про стан кирилівської писемності, порахуємо, скільки ж дійсно людей у світі користується кирилицею та спробуємо розібратися які перспективи має ця система писемності.
Але перш ніж почати розмову, варто зупинитися на одному важливому моменті: розрізнення понять «мова» і «писемність»...

четвер, 24 травня 2012 р.

Вітаю

З днем слов'янської писемності та культури!
Картинка від dmytrorastvor, яка дуже добре характеризує сучасний стан культури кирилівської писемності та шрифту.

середа, 23 травня 2012 р.

Християнські журнали

Давно збирався написати про сучасні церковні видання, і про шрифти та типографію, які вони використовують. І от, сьогодні такий привід стався — Вахтанг Кіпіані вивісив у себе у Фейсбук кілька варіантів обкладинки журналу УГКЦ «Наш собор»

субота, 19 травня 2012 р.

Київська академія

Всі ми знаємо і шануємо Києво-Могилянську академію, як сучасну, так і її попередницю XVII ст. Але нещодавно я з подивом дізнався, що засновником її був зовсім не Петро Могила, а Іов Борецький. Петро ж Могила, будучи тоді архімандритом Києво-Печерської лаври, збирався засновувати школу там. Але київські міщани та козаки, протестуючи проти цього «збиралися поруйнувати лаврську школу, а її викладачів потопити в Дніпрі» (цитата з праці Я. Ісаєвича «Києво-Могилянський колегіум» // ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ. Том 2, Київ, 2001). І далі більш розлога цитата:

пʼятниця, 18 травня 2012 р.

Друкарські шрифти Ф. Скорини, його наступників та попередників. Частина друга.

(Частина перша тут)
Давайте згадаємо, що до 1517 року існувало лише три кирилівські друкарні: в Кракові Ш. Фіоля (1491), в Цетиньє Д. Црноєвича (1494) та друкарня в Тирговіште (1508-1512). Порівняємо рядкові шрифти книг цих друкарень з рядковим шрифтом празьких видань Скорини:

середа, 16 травня 2012 р.

Друкарські шрифти Ф. Скорини, його наступників та попередників


Якщо оглянути шрифти кирилівських стародруків комплексно, то можна побачити деяку закономірність, групування багатьох шрифтів за графічними ознаками. Часто це шрифти видань того чи іншого видатного друкаря і його наслідувачів (а іноді й попередників). Так, наприклад, простежується традиція московського півуставу у виданнях Івана Федорова та Петра Мстиславця, абсолютно чітко виокремлюється група шрифтів з венеціанських видань Божидара Вуковича і його наступників, відзначаються своєрідністю шрифти Франциска Скорини та його послідовників. Шрифти цієї, останньої групи, ми сьогодні оглянемо більш детально.

вівторок, 15 травня 2012 р.

Друкарні, рейдерські захоплення та хабарі 400 років тому


Читаю «Хроніку ставропігійського братства» Дениса Зубицького: 
«1615. Цього року Ставропігію спіткало нове нещастя. До Львова приїхали Вельямін Рутковський, уніатський митрополит, наступник Потія, та володимирський уніатський владика Ілля Мороховський. Їм забагнулося оглянути братську друкарню, яка на той час, через брак потрібного приміщення у місті, розташовувалася у монастирі св. Онуфрія. Отож, узявши своїх людей і не спитавши дозволу братства вони увійшли на монастирський цвинтар. Це страшенно обурило православних братчиків, які вважали що протеговані королем уніати хочуть силою забрати їхню власність попри сеймові ухвалили й королівські привілеї. Вони вдарили в дзвони на сполох, добряче пошарпали владичих слуг, а обох владик, частуючи стусанами, хотіли затримати, так що ті ледве змогли втекти з монастиря. Розпочався процес нерівних сторін, який коштував братчикам дуже дорого. Так панові львівському старості, відкуповуючи себе і справедливість, дали одного разу 7 зл. 10 грошів, а згодом коли він погрожував одних кинути до в’язниці, а інших мучив позовами – ще 50 червоних золотих. Пан гетьман узяв 5 червоних, прокуророві Сухаровському дали 2 червоні, митрополитові Рутковському як барсунок дали килимок, а слугам владики Мороховського, яких побили найбільше – 40 зл., і так справа закінчилася.»
Цитовано за львівським перевиданням 2011 року.

Як була влаштована середньовічна друкарня (інфографіка)

Коли ми говоримо про кирилівські стародруки, то досить часто вживаємо словосполучення: «шрифти Фіоля», «чорногорська друкарня Макарія», «гравюри Скорини». Навіть у серйозній літературі ми можемо зустріти твердження на кшталт: «Федоров вмістив у своїй особі повністю всю друкарню»(1).
Але відомо, що Ш. Фіоль не робив для своїх друків шрифтів. Він замовляв їх у Німеччині у Р. Борфсдорфа чи у Я. Крабеса(2), чорногорський Макарій не був власником друкарені, а лише друкарем на підприємстві Д. Црноєвича(3), Ф. Скорина навряд чи власноруч гравіював свої заставки та ілюстрації, а І. Федоров не був єдиним працівником своєї друкарні(4). 
Спробуємо ж розібратися, як виглядала типова середньовічна друкарня, які фахівці в ній працювали, і які роботи вони виконували:
Примітки:
1. Розов Н.Н. Русская рукописная книга: Этюды и характеристики, Ленинград 1971; Забелин И.Е. Первый русский книгопечатник Иван Федоров // Древности. Труды Моск. археол. о-ва, т. 23, вып. 2, Москва 1914
2. Немировский Е. Л. Возникновение славянского книгопечатания, М., 2003
3. Немировский Е. Л. Славянские издания кирилловского (церковнословянского) шрифта 1491-2000 гг.. Т.1 (1491-1550), Инвентарь сохранившихся экземпляров и указатель литературы. Знак, 2009
4.  Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. — Львів, 2002

середа, 9 травня 2012 р.

Угода друкарні з інтролігатором

Цікавий зразок угоди, що її уклали базиліани Почаївської друкарні з інтролігатором, кременецьким міщанином Лавренієм Бодникевичем. В угоді сказано, шо інтролігатор повинен оправити недавно надруковані в Почаївській друкарні служебники. Роботу буде виконувати на монастирському верстаті, вимоги такі: щоб були «екуркі» (металеві наріжники), «деперкі» (значення слова не з'ясозано), «клаузури» (клямри для запинання оправ) та інші реквізити. «Клаузури», далі сказано в угоді, можна виливати або робити з бляхи. За квартал майстер з челядником повинен оправити 200 служебників, причому 80 із 100 штук мають бути з пофарбованим обрізом, а 20 — позолочені монастирським золотом. Усі ті служебники повинні мати на берегах обводку, біля кожного кінця по обидві сторони — лінійки, або «koruneczki», а посередині на обох сторонах — фігурки. «Клаузури» мають бути добре прибиті. За 100 таких служебників майстрові заплатять 50 тинфів (давня польська монета). Лаврентій окремо вимовив собі щодня зранку порцію горілки, кухоль пива, один зранку, другий ввечері.
Монастир умову таку прийняв, але із застереженням, що усе це даватиме тільки тоді, коли робота йтиме добре.
Цитовано за книгою Якима Запаска «Мистецтво книги на Україні у 16-18 ст.», Львів, 1971, стор. 24.