четвер, 30 квітня 2015 р.

Нарбут (5 майстрів українського шрифтового стилю)


Продовження (початок тут)

Оглядаючи творчу спадщину Георгія Набута, важко усвідомити, що все це він зробив за якихось 10-15 років. А ні передчасна смерть (він прожив лише 34), а ні відсутність системної художньої освіти не завадили митцеві створити яскравий шрифтовий стиль, який наслідували в Україні усе 20 ст., та до якого звертаються і зараз. Якщо з геніальністю художника все зрозуміло — вона від Бога, то звідки ж взялася така «українськість» у творчості Нарбута? Спробуємо простежити.


Народився майбутній художник у 1886 році на Сіверщині (зараз це північна частина Сумської області) на хуторі Нарбутівка, поблизу Глухова, де безвиїзно проживав до 10 років, ріс з селянськими дітьми. Як згадував Нарбут пізніше, навколо були лише селянські хати криті соломою, від яких батьківський будинок відрізнявся лише залізним дахом: «Видно те залізо було колись фарбоване в червоний колір, але коли це було. Це було колись…»
У 1896 році батьки віддають десятирічного Георгія до Глухівської гімназії, і майбутній художник потрапляє, як йому тоді здавалося, до цивілізації.


Глухів — колишня гетьманська столиця, при всьому тодішньому занепаді, буквально дихав старовиною. У місті були небачені кількаповерхові кам’яні будинки, чимало величних церков, три колоритні базари. Але до всього цього Нарбут швидко адаптовується і містом особливо не цікавиться. Набагато більше вабить майбутнього художника гімназійна бібліотека.


«Мене дуже зацікавило, — згадував пізніше Нарбут, — під час проходження курсу старослов’янської мови, як це в давнину книги писались від руки, і я, відшукавши зразок з «Остромірового Євангелія», переписав його, потім «Пісню про Роланда», готичними літерами. Це були мої перші проби у графіці».


Ще одним відкриттям для Нарбута стали числа журналу «Мир Искусства», знайдені ним в гімназійній бібліотеці, і особливо роботи Івана Білібіна, які сподобалися молодому художникові настільки, що після закінчення гімназії він їде до Петербурга цілеспрямовано: вчитися у Білібіна.


Перші роки у Петербурзі — це суцільне наслідування Білібіна, як в ілюстративній, так і в шрифтовій графіці. Але поступово художник звертається до джерел, які копіював сам Білібін: до кирилівських рукописів та стародруків. У обкладинці до книги «Дерев'яний орел» ми бачимо використання рамки, яка вживалася у багатьох українських стародруках, зокрема в «Острозькій біблії». Трактування шрифту ще досить примітивне: це просте копіювання історичного півуставу. Абсолютно інакше відчуття від пізнішої історичної шрифтової стилізації — обкладинки книги «Гербы гетманов Малороссии»: руку професіонала ми бачимо і в графіці літер, і в рисунку козака з мушкетом, і у сміливому орнаментальному рішенні тла обкладинки.


М. Добужинський у своїх спогадах про Г. Нарбута писав: «Його смак та майстерність прогресували надзвичайно швидко, і за якихось три роки він став дійсно сучасним майстром. Він засвоїв та сприйняв надзвичайно легко те, що називається стилем, що дається лише особливим внутрішнім чуттям, чому не можна навчитися і що, безсумнівно, є справжній і вроджений дар». 


На нашу думку (хоча питання це потребує ще додаткового дослідження) перелом у творчості Нарбута стався після поїздки до Німеччини. У 1909-1910 роках Георгій Іванович за порадою того ж Добужинського їде до Мюнхена навчатись у одній з кращих тоді, рисунковій школі Ш. Холлоші. Щось там не склалося, і за пів-року Нарбут повертається до Петербурга. Більшість дослідників вважають що цей час художник провів у походах по музеях, де ознайомився з оригіналами робіт кращих німецьких (і не тільки) графіків, зокрема з роботами А. Дюрера. Але ми припускаємо що крім творів старих майстрів Нарбут ознайомився і з тогочасним шрифтовим мистецтвом, адже саме в Німеччині були кращі на той час словолитні. Можливо навіть зав'язав якісь контакти (знову ж таки підкреслюємо, що це питання потребує додаткового дослідження). 
Так чи інакше, але через кілька років до першої всесвітньої виставки книжкового мистецтва у Ляйпціґу саме Нарбутові доручають оформлювати російський павільйон та друковані матеріали до виставки.


Якщо ми порівняємо ці літери каталогу з літерами, наприклад з книги «Як миши кота хоронили», то побачимо що цікаві, але не завжди вдалі спроби римувати літери (Л та У, наприклад) та інші вольності контрастують за рівнем майстерності з написами каталогу (правда відчувається щось німецьке?). Та й сам факт, що оформлювати каталог для міжнародної виставки (до якого увійшли роботи всіх кращих тодішніх графіків Російської імперії), говорить про те що колеги оцінювали вже тоді шрифтову майстерність Георгія Нарбута надзвичайно високо. 


Ще одна робота того періоду, у якій ми бачимо виразно ампірний, класицистичний характер літер (та і рамки, власне), але вже у написі «издаваемый С. Н. Тройницким» помітне прагнення художника до менш статичних форм, до скорописності та побіжності.


Ще одна нарбутівська антиква 1914 року. Тут звертає на себе увагу діагональ літери И. Деякі сучасні (особливо російські) шрифтові дизайнери стверджують, що так робити не грамотно, ніби така діоганаль порушує логіку руху широкого пера. Можливо, але не в кожній антикві ця логіка простежується, і не в кожній потрібна. У 1910-1930 роках більшість знаних художників що працювали зі шрифтом (в тому числі і російських) вживали саме таку И. І не тому що вони фліпонули латинську N, а саме за для динаміки. 


Ну і вже абсолютно зріла, досконала та майстерна робота — обкладинка ювілейного видання «Російський червоний хрест», над якою Г. Нарбут працював перебуваючи у лавах війська під час Першої світової війни. Нам дуже поталанило, що художника не відправили на передову, а доручили займатися професією у видавничому відділі Червоного хреста. В іншому випадку Георгій Іванович міг би прожити ще менше, і не створити свої, безумовно, кращі роботи.


Такі як «Українська абетка», яку називають першим його твором українського періоду, хоча праця над нею була почата ще в Петрограді. Літери «Української абетки» довгий час вважалися «шрифтом Нарбута», але це був не єдиний його шрифт. Як ми бачили раніше — антиква каталогу 1914 року відрізняється від шрифту Абетки. А от курсив (на наступному слайді) якраз подібний:


Насправді в «Українській абетці» є кілька шрифтів: антиква великих літер (які позначають аркуші абетки), антиква малих написів на аркушах (на попередньому Ива, Играшки), «квітуча абетка» та курсив (яким намальовані (саме намальовані, адже ми бачимо на слайді допоміжні лінії і чорнові контури) слова Георгія, Ґоліке). Прошу звернути увагу на те як Георгій Нарбут вирішував літеру Ґ в курсиві. 


Ще один антиквовий шрифт Нарбута. Це пізній, київський період, і тут бачимо вживання старої кирилівської графеми N, з соковитою, динамічною діоганаллю, а також інше рішення И — динаміка з'являється не в діоганалі, а в кінцівках основних штрихів. Незвичне рішення горизонталі в літері А — з нашої сучасності ми би його назвали затовстим, але Георгій Нарбут (абсолютно свідомо) вважав що робити треба саме так.


Ще один шрифт Нарбута. Тут інші рішення Н, В, А (тонка горизонталь), тонкі (класицистичні) карби, але шрифт ще більш динамічний ніж попередній. Бачимо використання традиційних гражданських З, Я, Н, що (як і російська мова), було напевно вимогою радянської влади, для якої робилася ця обкладинка.


У цьому титулі журналу «Мистецтво» використовується подібний до попереднього шрифт, але посередині ми бачимо ще один (з елементами скоропису) нарбутівський шрифт. Ми звикли вважати що нарбутівські рядкові є маюскульними, і що він не робив мінускулу чи курсиву. Але це не так. Був у Нарбута і мінускул, і курсив, і надзвичайно цікаві «скорописні» форми:


Наступний слайд (нижче). Шрифт у якому Нарбут експериментує як з графемами, впроваджуючи до гражданки кирилівські та грецькі форми. Малий юс (як графема для Я) тут сприймається абсолютно органічно та сучасно:


Ще один приклад Нарбутових мінускульних рядкових: динамічних та барокових:


А тут (слайд нижче) цікаво, що своєрідну форму N Нарбут використовує як рядкову, тобто це N саме кирилівська, яка мала таку форму у рядкових в нашій старій традиції. Цікаве також К, та В з верхніми виносними елементами, і абсолютно шикарне Р:


Ще мінускульні рядкові. Тут вже майже курсив, але порівняно з наступним зразком це таки пряме накреслення. Це не літерація і не каліграфія, це саме текстовий мальований шрифт. Яке цікаве Д (найпроблемніша літера у сучасній українській гражданській абетці):


Нарбутів курсив з рядковими(!):


Цікавий приклад того (слайд нижче) як і напис «STO KARBOWANCOW» у нарбутівському накресленні сприймається цілком в українському стилі. Тобто, розподіл кирилиця—латиниця це точно не з царини стилю. Крім того, цей зразок цікавий нарбутівським івритом:


Ще один приклад грошової банкноти, розробленої Нарбутом. Ця тема у радянські часи була звичайно замовчувана (аякже — тризуби ж), але саме у проектах грошей ми знаходимо багато цікавих шрифтових рішень. Звернімо увагу на літеру Д: звідки вона (скоропис, півустав, антиква, гражданка)?


Крім того, у проектах грошових банкнот роботи Георгія Нарбута надзвичайно вишукана орнаментація. Іноді вона більш ампірна (як на зразку вище), іноді більш барокова, так само, і нарбутові шрифти мають (більші чи менші) барокові, динамічні ознаки. Художник, що був добре ознайомлений і з українською, і з російською, і з західною традиціями, створював власні (їх можемо нарахувати до десятка + ініціали) шрифти, керуючись не копіюванням, а переосмисленням старих зразків. З іншого боку, Г. Нарбут ніколи не «підганяв» стару кирилицю під вимоги тогочасної гражданки, і саме тому митцеві вдалося створити яскравий, впізнаваний, та що там казати — культовий шрифтовий стиль!
Ще один художник про творчість якого будемо обов'язково говорити у контексті українського шрифтового стилю — Яків Гніздовський. Його творчість цікава тим, що вона найменш «українська» (з п'яти художників, яких ми оглядаємо), але і її ми зараховуємо до українського стилю. Чому? Читайте у наступній частині

Далі буде...

P.S.: Ще про Нарбута див.:
Шрифт «Калина» і шрифтова спадщина Георгія Нарбута
Шрифт Дмитра Растворцева «Нарбуторум»
Від книжки до гривні. Український стиль Георгія Нарбута

P.P.S.: На 5-му Книжковому арсеналі була презентована книга «Українська академія мистецтва», у якій чи не вперше були опубліковані запрошення та дипломи Георгія Нарбута з надзвичайно цікавими шрифтовими зразками. Крім того на виставці (що проходила в межах Арсеналу) «Авангардний квартет» демонструвалися кілька маловідомих шрифтових робіт художника. Але про це вже напевно якось іншим разом.