понеділок, 10 серпня 2015 р.

Гніздовський (5 майстрів українського шрифтового стилю)


(продовження) початок, частина 2

У наступній частині, власне сьогодні, ми будемо говорити про художників які мають багато спільного: обидва вимушені емігранти: Юрчишин на схід, Гніздовський на захід; обоє приділяли шрифту у своїй творчості надзвичайно велику та серйозну увагу; у обох розквіт творчості прийшовся на 1960-70 роки. Але були й кардинальні відмінності між цими митцями, настільки кардинальні, що їх можна було би назвати полярними: спокійний та меланхолічний Гніздовський був за темпераментом повною протилежністю бурхливому та запальному Юрчишину, та й самі шрифтові концепти: про-західний у Гніздовського та традиціоналістський у Юрчишина були крайніми точками світогляду, які нібито не могли перетинатися. Насправді ж ми знаходимо і виключно західні мотиви у роботах Юрчишина, і традиційні українські елементи у творах Гніздовського. Як це поєднувалося чи антагонізувало у творчості цих художників, на якому тлі (історичному, культурному, технологічному) відбувалася праця цих митців, що є в їхніх роботах цінного для нашого сьогодення — про все це ми поговоримо на нашій зустрічі.

Почнемо з творчості Я. Гніздовського — художника, 100 років від дня народження якого ми відзначаємо у поточному році. Гніздовський графік від Бога! Його графіка вишукана та ритмічна, і навіть його живопис дуже графічний.


Ми його і знаємо в першу чергу як графіка та дизайнера. Але парадокс у тому, що комерційну графіку Я. Гніздовського (те що чи називаємо «графічний дизайн») досліджувати надзвичайно важко. Інформацію, особливо ту, що торкається праці художника у рекламі, доводиться збирати по зернинках. Та навіть книжкову графіку, хоча би здавалося, «мистецтво книги» у нас начебто визнане мистецтвом, дослідники обходять стороною. Більше того, на недавній виставці, що проходила у Національному художньому музеї, на відкритті було сказано: «на нашій виставці присутня не лише графіка Я. Гніздовського, а і його живопис». Тобто, досі живий стереотип що живопис — це Мистецтво, станкова графіка теж біль-менш, а мистецтво книги — то вже на межі. Рекламна ж або прикладна графіка, журнальна чи газетна, айдентика чи шрифт мистецтвознавцями розглядаються досить рідко. Так було і з доробком Я. Гніздовського: у першу чергу розглядалися його станкові живописні та графічні роботи та іноді екслібриси. Такий підхід підсилювався ще й тим, що і сам Гніздовський (як це не дивно) ставив на перше місце у своїй творчості саме живопис. Але про все по порядку. Давайте почнемо все-таки з біографії митця.

 

Народився майбутній художник в 1915 році в Австро-Угорщині, в с. Пилипче на Тернопільщині. Як ви напевно знаєте, до Першої світової війни ті українські землі які розташовані в Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській та Чернівецькій областях входили до складу Австро-Угорської імперії. Батько Якова, як і його дід, був дяком у місцевій греко-католицькій церкві. Напевно дяком став би і Яків, якби його не віддали вчитися до гімназії.


У 1926 році 11-річний Яків Гніздовський розпочинає навчання у приватній гімназії ім. М. Шашкевича у місті Чорткові. Вже тоді, проявляється схильність до малювання у майбутнього художника.
«Тим часом я робив багато речей: малював дівчатам троянди до альбомів, рисував гімназійні табльо, робив афіші на гімназійні розваги, від часу до часу рисував голову когось із моїх колег, хто погоджувався позувати», — писав Я. Гніздовський пізніше у своїх спогадах.
Але думки молодого художника заповнювали зовсім інші речі. Дозволю собі зацитувати спогади Гніздовського ще раз: «Я вчився тоді ще в середній школі. Я їхав поїздом і з вікна оглядав ліс, що добігав до поїзду, а потім, немов знеможений, тягнувся за ним. Я приглядався до укладу дерев, що під впливом руху скоро міняли свою позицію і форми. Коли я довше приглядався, то бачив: вони змінюються за точно визначеною схемою. Я тоді подумав, що коли б ту схему дослідити, можна було б врисувати з неї змінні форми і позиції дерев і тим відтворити картину руху». Звідки в голові 15-річного гімназиста з провінції взялися подібні думки? Це абсолютно дизайнерський підхід: проаналізувати, визначити ключові формотворчі елементи, завдяки ним сконструювати нову дійсність. Через багато років, отримавши професійну освіту та пройшовши період творчих пошуків, Я. Гніздовський буде легко вирішувати подібні задачі.


Але все це буде пізніше. Поки що ж, майбутньому художникові, хоча він і мав хороші оцінки, не вдається завершити середню освіту — його виганяють з гімназії.
Сталося це так. У 1933 році за доносом одного з однокласників у Я. Гніздовського знаходять протиурядові листівки. У наступному році над молодим українцем відбувається суд, на якому його звинувачують у проти польській пропаганді і у належності до молодіжного крила ОУН. Сам же Я. Гніздовський стверджує, що листівки ці він щойно знайшов на вулиці, і вже наступного дня збирався віднести до поліції. Оскільки жодних інших доказів протиурядової діяльності гімназиста не було, суд виправдовує Якова Гніздовського «за недостатністю доказів». Тим не менше, з гімназії майбутнього художника все-таки виключають.
Продовжує освіту Я. Гніздовський у Львові, у духовній семінарії. Там же у Львові, знайомиться з тодішнім мистецьким середовищем, з художниками кола АНУМ, зокрема з Едвардом Козаком, який дає молодому митцеві першу роботу у журнальному дизайні.


Цитую спогади Е. Козака: «Учився він тоді у Малій Духовній семінарії у Львові. По іспитах лишився у важкій ситуації, бо батьки-селяни не могли йому допомогати матеріально.  Мав тоді десь 20 років. Я пізнав його, коли він зайшов до редакції Тиктора «Українська преса» у Львові. Упродовж року був моїм асистентом. У редакції допомогли Я. Гніздовському зв’язатися з львівськими редакціями «Світ дитини», «Комар», «Новий час», «Червона калина», тощо. Тут він працював. Через протекцію Леопольда Левицького і мою дістав стипендію митрополита Шептицького для студій малярства у державній академії мистецтв у Варшаві».
У 1938 році Я. Гніздовський розпочинає навчання у Варшавській академії мистецтв, але за рік вибухає Друга світова війна і Академію закривають. На щастя, студентові вдалося перевестися до Королівської вищої школи мистецтв і ремесел у Загребі (Хорватія), де Я. Гніздовський закінчує навчання у 1944 році.


В Академії Гніздовський захоплюється шрифтом та дереворізом, роботами німецьких майстрів, зокрема А. Дюрера, наслідування якого простежується у багатьох ранніх графічних творах Я. Гніздовського. То ж не дивно, що для продовження після академічної освіти молодий художник їде до Німеччини. Але менше ніж за рік закінчується Друга світова війна, і Я. Гніздовський опиняється у американській окупаційній зоні. Тут він перебуває до 1949 року, і з цього часу ми маємо вже зразки дизайнерських робіт Я. Гніздовського.


Ми маємо відомості, що ще до війни Я. Гніздовський працював не лише у журнальному дизайні, а і у рекламі, зокрема його тодішній товариш Василь Самохвал, пізніше згадував: «Він (Гніздовський) багато працював як графік-прикладник — малював і рисував об’яви, реклами, пакунки для ячмінно-цикорієвої кави, яку випускали львівські фабрики «Пражінь» і «Луна», тощо». Але самі роботи того періоду Я. Гніздовського нам не відомі. Дослідники їх не подають, а та реклама, яка навіть була опублікована у друкованих виданнях не підписана.


Протягом тих  п’яти років, що Я. Гніздовський прожив у Німеччині, він багато працював у книжковому та журнальному дизайні. Дуже велику увагу у своїх роботах приділяв шрифту, на історії якого добре знався. У обкладинці журналу «Арка», ми бачимо крім логотипу, каліграфічні написи рубрик журналу, з характерними розчерками, які ми будемо зустрічати у Гніздовського і пізніше.


Що цікаво, на основі цих літерацій Гніздовського, у 1990 році був виконаний шрифт, який використовувався як заголовковий у журналі «Пам’ятки України». Відомий український шрифтовий дизайнер Андрій Шевченко його дуже розкритикував, так дійсно, шрифт виконаний далеко не досконало, але давайте зважати, що це 1990 рік, коли виробництво видань переводилося на комп’ютерні технології, і коли у дизайн прийшла велика кількість не художників. Припускаю, що цей шрифт був виконаний одним із таки «технарів». Але для нас цікавий сам факт сучасного звернення до шрифтової спадщини Гніздовського.



Як уже зазначалося, Я. Гніздовський чудово знав шрифтову історію. На наступному слайді ми бачимо написи різними історичними почерками, якими художник досконало володів. Нагадаю, це друга половина 1940-их, ще не було книг а ні В. Тоотса, а ні А. Капра — всієї тієї літератури, за якою ми знаємо ті всі півунціали та каролінгські мінускули.



До шрифту Я. Гніздовський завжди ставився набагато пильніше, ніж просто як до графічних об’єктів. Ось кілька думок щодо звуків з його спогадів: «Якось я зауважив, що звук перетворюється в  образ, і я почав стежити за цим. Я любив приглядатися до дивних форм: вони з'являлися перед очима, ніби відблиск від музики і від людської мови.
Аж по багатьох роках я довідався про мистців, що малювали музику. Були виставки таких малюнків; Діснеєва «Фантазія» побудована на подібному принципі. Потім я прочитав декілька статей на цю тему. Один з авторів видав навіть книжку, ілюстровану його ж малюнками відомих симфоній. Але більшість його малюнків була побудована на основі, дещо відмінній від моєї. Вони віддавали радше душевні
переживання, які збуджувала музика. Із зорових явищ вони включали переважно кольори, що мали б відповідати певним інструментам. Я ж основував своє бачення звуків виключно на зоровому принципі». На наступному слайді ми бачимо зображення музики.



Як уже говорилося, з 1944 року Я. Гніздовський проживав у Німеччині, а у 1949-му переїздить до США, де за невеликими перервами живе до кінця свого життя.
У 1950 році художник влаштовується на роботу до рекламної агенції «Браун енд Біглоу», де працює близько півтора року. Кидає постійну роботу Гніздовський щоби займатися мистецтвом, а не виконувати забаганки примхливих замовників. Поштовхом до цього стала друга премія за дереворіз «Кущ», яку Гніздовський, абсолютно для себе несподівано отримав на виставці в Інституті мистецтв міста Мінеаполіс.



«Ці несподівані обставини пробудили моє на той час майже спляче бажання стати незалежним художником. Врешті-решт, я зрозумів, що мені тридцять п’ять років і що або зараз, або ніколи повинен зробити крок», — писав Я. Гніздовський пізніше у своїх спогадах. Звільнившись з роботи він переїздить до Нью-Йорка, де дуже швидко розуміє, що його мистецтво нікому не потрібне, і що заробити на життя можна лише дизайнерським фрілансом, чим він, власне і займався. Як і у Німеччині, художник виконує багато книжкових обкладинок, приділяючи ретельну увагу шрифту.



У цій шрифтові композиції, я хотів би звернути вашу увагу на ритм та пластику, а також на особливості деяких літер, наприклад Т. Бачимо, що ця літера має певну, не звичну нам асиметрію. Можливо Гніздовський піддивився подібне рішення у західних історичних зразках, а можливо і в наших кирилівських. Асиметрична Т з верхнім виносним елементом зустрічається в багатьох українських стародруках.



Коли говорять, що «Ми, кирилівські шрифтовики, повинні дивитися правді в очі. Нам ніколи не зробити красивою кирилицю, тому що вона майже на половину складається з нецікавих, в’ялих за конструкцією, схожих один на одного, як спини в черзі, знаків. Ми можемо зробити прекрасний шрифт, але його латинська частина (нами ж зроблена!) буде за визначенням краще рідної кириличної», — це я цитую «Книгу про букви» Ю. Гордона, — то на це хочеться відповісти рекомендацією ознайомитися зі шрифтовим спадком старої кирилиці, яка біла дуже цікава, динамічна, вишукана. І тільки реформа Петра-першого покалічила кирилицю, зробила її «нецікавою, в’ялою за конструкцією, знаками схожими один на одного, як спини в черзі».
Гніздовський, до речі, подорожуючи Європою дуже хотів побачити на власні очі оті літери, які вирізали для Петра-першого голландці. Володимир Попович, у якого Я. Гніздовський зупинявся у Бельгії, згадував: «Від запланованої поїздки до Голландії прийшлося ситцеві відмовитись за браком часу, хоч дуже хотілось йому туди поїхати, щоб подивитися на черенки, зроблені в Амстердамі на замовлення Петра-першого, від яких ніби почався гражданський шрифт».



Це робота вже американського періоду, і бачимо яка тут вишукана каліграфія, і як гармонійно поєднуються літери з орнаментальним тлом, як влучно виражена поезія О. Олеся. Тут доречно буде знову зацитувати Я. Гніздовського, його думки щодо змісту і форми, щодо світосприйняття західної людини і східної: «Вона (тобто, наша людина) не може, як її західний партнер, трактувати форму, як щось відділене і незалежне. Якщо вона і присвячує формі увагу, то тільки тоді, коли та нероздільно злита зі змістом в одну живу цілість Поза тим вона її не багато цікавить. Для Заходу форма є незалежною, майже рівнорядною складовою частиною мистецького твору. Чим краща форма, тим більше вона здатна; виразити ідею твору. Східна людина більше вірить в інтуїцію. Їй глибоко байдуже, якими черенками буде надрукована її молитва і чи вона взагалі появиться друком».
Як тут не згадати увесь той кіч, що продається у наших церковних лавках. Чи не єдине виключення — роботи Олексія Чекаля — приклади дійсно якісного дизайну церковної літератури.
На наступному слайді хочу звернути вашу увагу не на мальовані елементи, які підсилюють сюжетність обкладинки, а саме на графіку літер. Тут чітко простежуються три основні геометричні форми: квадрат, коло і трикутник. Літери Д та Л художник робить трикутними, такими які вони були у старій кирилиці.


У 1960-их Я. Гніздовський подорожує Європою. Як ми вже згадували, до Голландії художникові потрапити на вдалося, але він побував у Бельгії, та кілька років прожив у Франції, де зустрів свою майбутню дружину — Стефанію, теж українку за походженням, і теж дизайнерку за фахом. У Франції вони одружилися, і переїхали на постійне проживання до США. 
На наступному слайді ми бачимо Якова Гніздовського, Любослава Гуцалюка, Стефанію Гніздовську і ... Едварда Козака. Того самого, Е. Козака, який увів молодого Я. Гніздовського до мистецького середовища Львова у 1930-их роках. У 1960-их вони зустрілися вже у США, продовжували товаришувати.


Покажу вам також кілька екслібрисів Гніздовського, за якими можна зробити уявлення як виглядали логотипи виконані художником. Екслібрисів збереглося багато, і вони всі підписані, на від міну від рекламної та іншої комерційної графіки Якова Гніздовського.



У наступній обкладинці, я хотів би акцентувати на літері В. Подивіться, як цікаво художник вирішує цю літеру.



Подібне рішення В мало абсолютно реальні історичні прототипи — у старій кирилиці: у празьких та віленських виданнях Ф. Скорини, а також у острозьких та київських стародруках.



Наступна обкладинка. Тут Гніздовський іде ще далі, розриваючи не лише В, а і К та Ж. Ж — одна з найбільш проблемних літер у сучасній кирилиці (або правильніше сказати гражданці), і якщо у шрифтах що імітують каліграфію ще можна знайти якесь цікаве рішення її, то у лінійних шрифтах це дуже і дуже проблематично. Гніздовський успішно конструює Ж саме у лінійному шрифті. На подібні шрифти кажуть ще гротеск або рублєнний шрифт, але я не люблю ці назви. Остання взагалі — русизм. Українська шрифтова термінологія взагалі потребує довгої та кропіткої праці, і джерелами тут можуть бути інші слов’янські мови: чеська, польська, сербо-хорватська. Чеською шрифти типу гротеск називаються лінійними, такий само термін і в італійській мові. Мені здається, і для української він є найбільш придатним.



Ще один момент, на який я хотів би звернути вашу увагу в цій обкладинці, це те, як вільно і вдало Я. Гніздовський працює з лігатурами: Л-Ь, И-Й. Лігатура И-Й — це взагалі дуже вдале рішення, його варто, на мою думку, вносити до стандартних лігатур у всіх комп’ютерних шрифтах.



Вище — ще один характерний шрифт Я. Гніздовського, який зустрічається у багатьох його обкладинках. Тут яскраво виражена каліграфічна основа — художник завжди підкреслював важливість каліграфії, як основи друкарського шрифту. Зокрема, у своїй статті «Декілька думок про наш друкарський шрифт», Я. Гніздовський зазначав: «Технічні вдосконалення і механізація в друкарстві не йшли і не йдуть в парі з естетичними вимогами. Це сумний коментар нашого поступу. Протягом довгих сторіч найкращими і мистецьки найбільш завершеними залишилися рукописні книги, а зараз після них ідуть ті, що вийшли з перших, в сьогоднішньому розумінні примітивних, друкарських верстатів. Це ціна, яку нам доводиться платити за поступ. Але багатство й вишуканість друкарських шрифтів західного письма свідчать, що естетичні вимоги можна ще деякою мірою сьогодні поєднати а вимогами механізації і масовості».
У наступній обкладинці так само, каліграфічна основа, але шрифт уже інший, ближчий до західної традиції.


Кілька слів про подвійні горизонтальні риски у деяких літерах. Вони на перший погляд здаються суто декоративними елементами, а іноді навіть дратують. Від них рябить в очах, ці літери ніби бринять. Але якщо подивитися уважніше, то ми помітимо, що художник робить це подвоєння не в усіх літерах де можна (наприклад не робить у П), а тільки у голосних та дзвінких приголосних! Напевно Я. Гніздовський думав про більше ніж просто про декор. Можливо це подвоєння бере витоки у теорії художника про зображення звуків.


Ще одна чудова обкладинка Я. Гніздовського, де прізвище автора книги перетворюється вже в своєрідний логотип. Цікаве рішення літери Т у формі хреста. Подібний підхід (але зовсім інакше вирішення) ми будемо бачити і у літерах В. Юрчишина.
У наступній роботі ми бачимо заповнення всього простору обкладинки, шрифт грає роль уже певної текстури.



В наступній, як і в попередній обкладинці, ми бачимо заповнення всього простору шпальти. Тут літери та слова перетворюються вже в певний орнамент. І це теж цікаве дизайнерське рішення.



Взагалі-то, мені колись казав ще Володимир Юрчишин, що найвищим щаблем розвитку шрифту є орнамент.
Як ви уже зрозуміли, ми переходимо до огляду творчості наступного художника — Володимира Івановича Юрчишина.

Далі буде...